Лети! Лети у небокрай
Де сонце сідає, де вітер співає
Прадавні пісні.

Мов птах той дикий лети
Над землею святою, родючою
І словом прадавнім людей пробуди
Онуків своїх, брехнею закутих

І пам'ять Богів у венах тече
Свідомістю..
Лети, мов птах той дикий, лети
Пам'ять Богів у венах тече
Свідомістю..
Дорогу забуту ми знову знайдем
Та прокинемось!

У путах ми були віки
Та час вже настав
Глибоко в душі ми знали завжди
Хто ми і куди ми йдемо

Лети! Мов птах той дикий, лети!
Над горами високими,
Над ріками бистрими,
Над полями тернистими,
Лети!

Вітер холодний обличчя торкає,
У горах високих, де гори до хмар
Чого він чекає? Що він шукає?
Здіймається вище, та рине у схил

То гілля шевелить, між листям летить,
То тихо влягається серед трави..
Немає спокою йому назавжди,
Щось хоче сказати, чи почуємо ми?

Де вітер холодний обличчя торкає,
У горах високих, де гори до хмар
Чого він чекає? Що він шукає?
Здіймається вище, та знову рине у схил

Чи чуєш ти шепіт із сивих давен?
У шепоті правда, та істина поруч
Лиш небо та вітер тепер пам'ятають
Годину лихую..

Чи приймаєш слова, які вітер говорить?
Чи пришвидшилось серця биття?
Чи бачиш ти реалії свої?
Чи ти лиш існуєш щодня і свідомість твоя у болоті?
Чи на віки вже втратив знання і лиш можеш жити в скорботі?

Листя зів'яле рине до долу
Кружляє в останньому танці життя
Краплини холодні вже землю вкривають
Туманом встелило усе навкруги..

Дерева схиляються перед величчю тою,
З морозним світанком приходить зима

Хмарами сірими небо зашито
Імлою вкриває поля
Тепло загубилося в жовто-багряних тонах..

Той вітер невпинно із Півночі б'є
Холодом сковує листя жухле, сумне

Той вітер невпинно із Півночі б'є
Холодом сковує листя жухле, сумне

Листя зів'яле рине додолу,
Кружляє в останньому танці життя
Краплини холодні вже землю вкривають
Туманом встелило усе навкруги

Дерева схиляються перед величчю тою
З морозним світанком приходить Зима
Хуртовинами, завірюхами!
Приходить зима!

Я холодний вітер, я зимове небо!
Я морозом йду річками та лісами!
Буревіями!
З вовками!

День в пітьму обертаю,
Сонце я вовкам віддаю.
Я ходжу від краю до краю,
Лиш холод та морок несу!

Дороги ведуть з вічності в нікуди
Життя - лиш цикл буття.
Свідомості сутність існує довічно
І живиться пам'яттю із Богів джерела

Часу простори мені підконтрольні
Реальність - моє друге ім'я
Всесвіту смерть та народження бачив
Чи можу змінити щось я?

Дороги ведуть з вічності в нікуди
Життя - лиш цикл буття.
Свідомості сутність існує довічно
І живиться пам'яттю із Богів джерела

Я не знаю, чому повертаю туди
Де висить між гілками ранковий туман,
Де змертвіла верба видимає з води
Скам'яніло-потужний оголений стан.
Мов пергаментні звої звисає кора,
А гілки ? ніби кості з далеких століть.

Їм давно вже упасти й зотліти пора,
Та вона, ніби привид, над лугом стоїть.

Ой, не застуй, примаро,? у землю лягай,
Дай воскреснути сонцю в пагінні новім.
Хай в озерце оте задивляється гай ?
Не хизуйся кістками у світі живім.

А верба, віддзеркаливши мертве гілля,
Заскрипіла, немовби деркач у гаю:
? Прийде лютий мороз, помертвіє земля
Отоді ти поглянеш на вроду мою.

Над озерцем, у кригу закованим,
Придивлявся до темних законів земних:
Тож виходить, у смерті є правда своя ?
Її велич зростає із пут крижаних?
Я не знаю, чому повертаю туди
Де розсипався Iнеєм сивий туман.
Мабуть, вірю, що вигляне Сонце з води ?
І впаде господиня смертей та оман.

Микола Руденко - 16.02.1974

Загублений світ, втрачене сонце
Блукали в пітьмі, спіткало нас горе
Зола лиш навколо і попелу гори
Світанок вже ми не побачим ніколи

Холодним туманом на землю лягав
Останній подих Богів
І сльози дощем окропили ту землю
В прощанні останнім, останнім для всіх

І сльози дощем окропили ту землю
В прощанні останнім, останнім для всіх

Світ загублений - загублений
Світ втрачений - втрачений
Земля під ногами втрачена
Земля під ногами загублена

Не чути шелесту листя та співу птахів
Пітьма все вкриває на віки віків
І зорі у небі вже згасли давно
Так вічність бере нас під своє крило

Ми йдемо в обійми в бездонну пітьму
У холод та морок до вічного сну
Ось, саван лягає на землю, на нас
Початок кінця знаменує, настав вже наш час

Холодним туманом на землю лягав
Останній подих Богів
Ось, саван лягає на землю, на нас
Початок кінця знаменує, настав вже наш час

Зола лиш навколо і попелу гори,
Світанок могли ми побачити знову,
Та сльози дощем окропили цю землю
В прощанні останнім,
В прощанні останнім..

Плач Природи

Свинцеві хмари небо вкривають
Туман заповзає в старезні ліси
Лиш ехо останнє крука лунає
У тиші мертвій, глухій

То сльози ллє матір прадавня
Якій ми вклонялись віки,
Вже людство мерзенне не має святого
Руйнує усе навкруги

Нічого святого
Нічого сакрального
Нічого душевного
Нічого людського

Ножем у спину ти б'єш
Підступно нищиш, руйнуєш
Того хто тебе завжди захищав
Ти забув, не шануєш

Вже людство мерзенне не має святого,
Руйнує усе навкруги

Свинцеві хмари впадуть на землю
Туман заповзе в старезні ліси
Лиш ехо крука пролунає
У тиші мертвій, в пітьмі

Нічого святого
Нічого сакрального
Нічого душевного
Нічого людського

[Instrumental]