Ми завжди будемо там. [Голос з фільму "Атентат - осіннє вбивство в Мюнхені" про Степана Бандеру]

Мабуть, судилось мені так до смерті самої
Йти все за вами лісами, повитими в мряку,
Класти вогонь свій по другому боці долини.

Вранці - зриватись і бігти над ваше кострище,
Видом тулитись до вільх, тихих свідків обіймів.

Мабуть, і там, у понурих країнах мовчання,
Йтиму за вами лісами, повитими в мряку,
Вранці - шукатиму слід ваш у росяних травах.

[Олег Ольжич (1907-1944)]

[English translation:]

We always will be there. [The voice from the movie "Assassination. An Autumn Murder in Munich" about Stepan Bandera]

Maybe it was predestined for me
To follow you through the forests muffled in gloom till the end of my days,
To put my fire on the other side of the valley.

To dart off and run to your fire-place in the morning,
To touch with my face alder-trees that are silent witnesses of embraces.

Maybe there in downhearted lands of silence
I will follow you through the forests muffled in gloom too.
And I will look for your vestige in dewy grass in the morning.

[Oleg Olzhych (1907-1944)]

Долини падають і туляться до ніг,
Звивають завої, відсахуючись, гори.
Наш пружний крок тверда земля доріг
Стрічає стогоном покори.

Чи ж не підіб'єм, не зірвемо ми
І обрій цей, і хмари ці рожеві?!
І вогкий вітер дужими грудьми
Співає на моїм мечеві.

***

Приxодили. Стрічали шану й страх,
Здолавши багна, пущі і вертепи.
Приносили в приплющених очах
Своє блакитно-зеленаве небо.

Ми не зазнали радости. Були
Їх пестощі рвучкі і небуденні.
Зривалися. Збиралися й ішли.
Їм скрізь були краї ще більш південні.

І діти ці, вони уже тепер
Тікають в гори, наче вовченята,
І в них під чолом ? синява озер,
Неспокій хвиль і далеч необнята.

[Олег Ольжич (1907-1944)]

[English translation:]

Valleys fall and cuddle up to feet,
Recoiled mountains are swirling winds,
Ground of roads meets our springy step
with a groan of obedience.
Will we not force down, will we not tear off
this skyline and these pink clouds?!
And the moist wind with its mighty breast
is singing on my sword.

***

They came. They faced respect and fear,
Having overcome swamps, thickets and dens.
They brought in their half-opened eyes
Their blue and green skies.
We have not known joy. Their endearments were
impulsive and peculiar.
They darted away. Prepared and leaved.
Everywhere the lands were more southern for them.
And even now these children
Run away to the mountains like wolf-cubs,
And under their brow there are blue lakes,
Restless of waves and immense of expanse.

[Oleg Olzhych (1907-1944)]

Легко і ясно лежати з пробитими грудьми
В травах поплутаних, в росах на вогкій землі.
Так всевидюче-спокійний мій сон непробудний.
Брови розкинулись вільно на рівнім чолі.

Довго-бо йшли ми крізь доли, і гори, і кручі;
Світ не радів нам, упертим, бундючним і злим, -
Лінії завжди ламались суворо й рішуче,
Барви навколо лягли камінням важким,

Шкуру й волосся нам теж переситила барва.
Риси суворі на видах врізьбили бої.
...Легко і ясно лежати в поплутаних травах...
Трави і квіти візьмуть собі барви мої.

[1932, Олег Ольжич (1907-1944)]

[English translation:]

It is easy and clear to lay with a stabbed breast
In tangled grass, in dews on a damp ground.
I see everything, my wakeless sleep is calm.
My eyebrows are stretched free on my straight forehead.
It was long because we walked through dales, mountains and cliffs;
The world wasn't glad to us - stubborn, arrogant and angry, -
The lines always broke severely and strong,
The colours around were falling dawn like a stones.
The colour has sate our skin and hair too.
The severe features were cut by battles.
It is easy and clear to lay in tangled grass.
Grass and flowers will take for themselves my colours...

[1932, Oleg Olzhych (1907-1944)]

[Instrumental]